Зареєстрованих на сайті: Всього: 379 Нових за місяць: 0 Нових за тиждень: 0 Нових вчора: 0 Нових сьогодні: 0 З них Адміністраторів: 2 Модераторів: 1 Провірених: 6 Користувачів: 362 З них Хлопців: 153 Дівчат: 226
Зима що нас змінила… Мета: вшанувати пам'ять героїв Небесної сотні, прищеплювати любов до Батьківщини, виховати патріотичну свідомість, розвивати бажання стати гідними громадянами України. Оформлення:Стіна пам’яті Небесної сотні, Прапор України, надписи «Герої не вмирають», список прізвищ героїв, фото колаж подій, які ілюструють Євромайдан взимку 2013-14 рр. на підлозі шини, стіл, на столі вишитий рушник, ікона Божої матері, свічка, квіти з чорною стрічкою та фото Владислава Зубенка та Євгена Котляра Час та дата проведення:09.00, 20.02.2017 Місце проведення: Мельниківська ЗОШ І-ІІІ ступенів Цільова аудиторія: 1 – 11 класи Хід заходу Презентація «Революція Гідності» Слайд 1 Патріотизм, віра у світле майбутнє, об'єднали людей з єдиною метою – щоб ми і наші діти мали змогу жити гідно… Слайд 2 Вони гадали, що служать закону… вони теж були патріотами… вони стали на захист владової верхівки, згідно своєї клятви – таким був наказ. Слайд 3 Чи був у них вибір? Зрадити своїй клятві, чи йти проти своїх братів? Слайд 4 Залишитися вірними кільком особам, чи стати на бік істинної влади України? Слайд 5 Відповідь: так, вибір був. Не можна йти війною проти свого народу… Слайд 6 Здається ми стали забувати хто є справжньою владою в Україні, а хто просто виконує її волю Слайд 7 Демократія – влада народу. Пам’ятайте це… обдурений народ може знову сказати своє слово Ведуча На самім початку революційних подій, коли нікому і в голову не могло прийти, чим усе обернеться, слова «Слава Україні! Героям Слава!» («СУ!ГС!») видавалися простим вітанням. Звісно, для частини протестувальників гасло мало важливий сенс, але для більшості було лише словами, котрими розпочинали свою промову численні оратори зі сцени Майдану. Ведуча Історія України мала багато трагічних періодів. Коли свобода і навіть сам факт існування українського народу опинявся під загрозою. Але завжди в такі періоди найкращі сини і дочки України ставали на захист своєї землі, своєї держави, своїх співвітчизників.Так було і за княжої доби. Так було і за часів Козаччини. І за часів боротьби за незалежність 1917-1921 років.І під час Другої світової. І на початку 1990-х. Нині знову прийшов цей час - час вибору між свободою та рабством, світлим майбутнім та темним минулим, справедливістю та тиранією Ведуча На Майдані пліч-о-пліч стали українці і євреї, росіяни та вірмени, грузини і білоруси.Їх об'єднала українська земля та бажання жити у вільній країні.Спочатку вони вимагали право вибору. Потім їм довелось вимагати права жити. І хоч кулі снайперів - це вагомий аргумент, але ні кулі, ні гранати, ні нелюдська жорстокість не змогли перемогти цих людей. Вони гинули, та не здавались... Ведуча Так на Майдані з'явилась ще одна сотня - Небесна. Для України це найголовніша, найпливовіша сотня. Кожен із них заплатив за свої переконання найвищу ціну - життя. І для нас є святим обов'язком гідно вшанувати Героїв. Щоб ми пам'ятали - хто і за що загинув. Щоб ми їх не зрадили Ведуча « Небесна сотня » це 100 з гаком людей , загиблих під час протистояння в лютому 2014 року, в основному , від рук снайперів , що засіли на дахах будівель і стріляли в беззбройних людей на ураження. Найкривавішим днем став четвер, 20 лютого , коли загинуло більше 40 осіб. Відеоролик «Протистояння в Україні» Учень під музичний супровід читає вірш «Розмова з Шевченком.» Тарасе, плачеш разом з нами... На домовини впали матері. Ну як же так? В твій час було те ж саме, Й тепер могили свіжі на землі.
Кобзарю, вбили вірменина. Він, як молитву твій "Кавказ" читав. Заплакала за ним вся Україна. А кат московський руки потирав...
Забрали все. Ще й насміхались з Тебе. До "Заповіту" втерли кірзяки. Продали землю, ще хотіли - небо, На Храмах наших ставили зірки.
А ти хотів, щоб квітла Україна. Вона й цвіла за владним парканом. А наша поселялася родина На цвинтарях новеньких за селом.
В ту ніч, Тарасе, я не спав. Молився. І дзвін Михайлівський просив: не руш! В ту ніч у ката біс вселився, Його купили за великий куш.
Тебе віддали у солдати. Нам снайпер в голову стріляв... Скажи, Кобзарю, мушу знати, Хто нам недолю таку дав.
... Врага не буде супостата Скажи, коли? Скажи мені. Коли ж то будуть син і мати вже на оновленій землі. Ведуча ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ! Саме цими словами Україна проводжала в останню путь своїх синів та дочок. Тих, хто загинув за свою країну, за свій народ. Знову від нас пішли найкращі. Ті, для кого "справедивість", "гідність", "свобода", "Україна" були не просто словами, а сенсом їх життя. . Ведуча Сьогоднішній виховний захід ми присвячуємо двом молодим юнакам – Харків'янам Євгену Котляру та Владиславу Зубенку. Вони не побоялися відстояти свою свободу в своїй країні… Але за це на жаль віддали найцінніше – життя. Говорять під презентацію Ведуча Євген Котляр був мешканцем міста Харкова – тут він народився і виріс. Закінчив музичну школу за класом скрипки, а після завершення навчання у Харківському педагогічному ліцеї №4, продовжив здобувати вищу освіту у Харківському національному університеті радіоелектроніки (ХНУРЕ). Мав спокійну вдачу та належав до числа тих людей, з ким за будь-яких обставин легко знаходити спільну мову, з ким поряд відчуваєш себе зручно й комфортно. Зазвичай був неговірким, навіть дещо замкненим, ніколи не намагався якимось чином привернути до себе увагу чи пробитися на трибуну. Проте завжди готовий був прийти на допомогу ближньому, підставити власне плече, чого б йому це не коштувало. Ведуча Хлопець був активним учасником громадського життя свого міста, а любов до природи спонукала його стати одним з засновників і активістів новоствореної харківської екологічної організації «Зелений фронт». В червні 2010 року, разом з іншими членами цієї організації та просто небайдужими громадянами, він приймав участь в акціях протесту проти вирубки дерев у парку Горького в місті Харкові. Ведуча Коли почалась Революція Гідності, Євген Котляр з перших її днів приєднався до учасників харківського Євромайдану. Та після побиття студентів в Києві, він вже не міг бути в рідному місті, тож поїхав до Києва, щоб залишитись там до кінця – до перемоги. Вступивши до Третьої сотні Самооборони Майдану, хлопець майже всі ночі чергував на барикадах, в основному – біля Лядських воріт. Вдома він залишив батька і сестру (мама хлопця трагічно загинула, коли йому було 20 років), тож два чи три рази на декілька днів приїжджав побачитись із своїми рідними, а після цього знову повертався до революційного Києва. Ведуча 19 лютого батько Микола Іванович востаннє розмовляв із сином по телефону, просив його не «лізти в саме пекло». Євген запевнив батька, що все з ним буде гаразд, але спокою батьківському серцю ці останні слова сина зовсім не додали – надто добре знав Микола Іванович свого Женю: знав, що той не зможе стати осторонь, коли треба буде боротись за правду, знав, що в тій боротьбі його син здатен пожертвувати навіть власним життям. Ведуча Свою останню ніч на Майдані Євген Котляр провів в будівлі міністерства агрополітики, зайнятій протестуючими. Разом з харків’янами, котрі також приїхали до Києва на підмогу, він заночував тут на підлозі в коридорі, а праворуч нього – іще один майбутній Герой Небесної Сотні харків’янин Владислав Зубенко. Вже зранку 20 лютого, коли майданівці перейшли в контрнаступ на вулиці Інститутській, Женя був на передовій: він допомагав виносити поранених та загиблих з лінії вогню, знову і знову під обстрілом снайперів повертаючись в самісіньке пекло за новим пораненим. Ведуча Він робив це декілька разів, допоки ворожі кулі не влучили вже у самого Женю. Сталось це неподалік виходу зі станції метро «Хрещатик», що на вулиці Інститутській вище готелю «Україна». Згодом, по часу зйомки відео, на якому видно момент поранення Героя, вдалось визначити, що сталось це приблизно о 9 год 55 хв – одна куля влучила у стегно, а друга пройшла навиліт через шию. Ведуча Євген Котляр пішов із земного життя у віці 33 роки – таким молодим він і залишиться назавжди в пам’яті людей нашого та всіх прийдешніх поколінь… Ведуча Вашій увазі вірш, який написав батько героя Небесної сотні Микола Котляр: Сыну Моя кровинка, я горжусь тобой! В тылу не ждал огонь заградотряда. Ты мог уйти. Ты принял этот бой, Хотя свистели роем пули рядом. Когда на землю падали друзья: — С фанерками нельзя в такую драку! — Казалось — даже выстоять нельзя, Вы поднялись, и вы пошли в атаку. Я б так не смог. Немногие б смогли. Склоняюсь к дорогому изголовью. Вы — гордость, совесть, честь своей земли, И землю эту вы полили кровью. Прости, я снова плачу, мой герой. Ты принял не спонтанное решенье. Как ты мне нужен здесь, сейчас, живой, — Я ненавижу жертвоприношенье.
Відеоролик «Небесна сотня Євген Котляр» Ведуча Розумний, активний та небайдужий таким Влада знали всі: друзі, родичі, вчителі, однокласники. Він відмінно навчався, писав вірші, брав участь в олімпіадах та конкурсах. З десятого класу очолював шкільне самоврядування, пізніше брав участь як волонтер у програмах з пропагування здорового образу життя, був гравцем спортивної версії гри «Що? Де? Коли?» Ведуча . З червоним дипломом закінчив Харківську залізничну академію.Справжній лицар, Влад захоплювався історичною реконструкцією, одягнувши лати, брав участь у лицарських турнірах в Україні та за кордоном. Його репортажі про ці події було опубліковано у студентській газеті. Дуже любив читати, часом витрачав на книжки останні гроші Ведуча У непростий для країни час Влад не міг оставатися осторонь. Разом з братом Тихоном він приходив на майдан у Харкові, навіть виступав з промовами, висловлюючи своє палке прагнення справедливості. А потім поїхав до Києва...
Ведуча«Завари покрепче чаю, Отгони дурные сны. Я боюсь — я понимаю. Все тревоги не важны», —
Колись так написав Владислав . 18 лютого Влад готувався до поїздки у Київ. Батько допомагав йому збирати речі. Влад останнього разу поговорив зі своїм дідусем. Він остаточно вирішив їхати до Київа Ведуча19 лютого ввечері Влад зателефонував батькові і сказав, що зарахований до однієї з сотень Самооборони. А вже наступного дня він перестав відповідати на дзвінки, бо опинився в лікарні з тяжкими пораненнями.Куля 5,45 мм виявилася нещадною до молодого талановитого юнака Ведуча У Влада були пошкоджені нирки, печінка, легені, діафрагма, спинний мозок. Лікарі видалили частину печінки та готували Влада до подальшого лікування в Ізраїлі або Німеччині.Влад боровся за життя вісім днів. Поряд були батько та молодший брат Ведуча Влад постійно приходив до тями. На мигах показував, що бореться. «Ми навіть обнялися один раз. Попри свій стан, він трохи підвівся, намагаючись обійняти мене», — згадує брат. Тихону й досі важко усвідомити, що Влада більше немає. Найближчу людину, яка була поряд у найважчі часи його життя, утратив і батько. Відеоролик «Небесна сотня Владислав Зубенко» Ведуча Давня лемківська пісня «Пливе кача по тисині» у виконанні гурту «Пікардійська терція» стала тугою, смутком, не офіційним жалобним Гімном України. Під цей пісенний щем, його багатоголосся тисячі українців прощалися з «Героями Небесної Сотні» і тепер цей твір повів наш народ у пам’ять про тих, хто навічно впав на Майдані за нашу свободу. Помянімо наших героїв хвилиною мовчання «Пливе кача по тисині» (кліп) Ведуча Інсценізація казки «Небесна сотня» (на фоні мелодії;) - Мамо, чуєш? – Що, Масиме? -А хто нас охороняє? - Ангели, сину. -Ангели? Хто це? - Небесні охоронці, маленький. Вони бережуть нас від зла, від сліз, від усього поганого. - Але ж, мамо, хіба поганого не стається? - Стається, Максимку, та тільки ж ангели нас боронять, але не можуть з нами боротися. Коли людина хоче добра, то й лиха з нею не станеться, а як ця людина недобра, то чинить зле. І тоді ангели плачуть. - А які вони? - Хто? - Ангели, мамо. - Ну, це довга історія, - усміхнулася мама, підбиваючи сину подушку. - Розкажи. - І ти ляжеш уже спати? - Так, мамо. - Гаразд. Було колись… - Давно? – перебив Максимко. - Та не те, щоб, та уже минуло, - спокійно відповіла мама. – Не перебивай, бо не розповідатиму. - Не буду. - Так от. Була колись одна країна. Та ж така, що прекраснішої від неї не було на цілий світ. З одного боку омивало її ніжне блакитне море, з іншого на сторожі стояли сиві, старі-старі гори, від лютих вітрів її захищали густі ліси, багаті на усілякого звіра, а в серці її пашіли золотом степи. Бурхливі ріки, щедрі врожаї, мудрі люди – така була ця країна. Та сталося лихо. Захопив цю країну володар, та такий злий і жадібний, що не сказати. Його посіпаки обкрадали народ, відбирали зерно, будинки, усі статки, які чесною працею збирали люди за своє життя. А хто не погоджувався, того хапали і саджали у в’язниці. Хоча й це не найгірше… І зайшло сонце над країною. - Як це? – запитав Максимко. - Так кажуть, коли все навколо стає погано. Ніби, немає просвітку серед лиха. - Але ж ці люди, вони скинули володаря? - Зачекай же! Одного дня не сила стала народові терпіти знущання. Повстав він. Аж від моря вже до гір, лісів і степів, здійнялася буря. Страшна вона була, сину. Божевільний володар дістав гармати і рушниці, його посіпаки, які тоді ще нікого та нічого не боялися, теж узялися до зброї та розбоїв. - І що? – хлопчик вболівав за чудесну країну з її сміливими мешканцями. - Не злякався мужній народ. Беззбройні, та сміливі, виходили люди один на один проти володаревих посіпак. Спочатку поодинці, потім хвилями, і день за днем ці хвилі ставали усе нестримнішими, усе сильнішими, поки одного дня людський гнів не змив володаря з його челяддю геть з країни. - Мамо, а де ж про ангелів? - Бачиш, сину. Люди, молоді та не дуже, йдучи на бій з темною силою, втрачали життя. Перший упав, другий, третій – їхні серця зупинялися від ворожих куль. Але побачили люди, що герої не вмирають, що, насправді, їхні душі, у світлі, сходять у небо, в золотих, сяючих обладунках, стаючи небесними ангелами, воїнами добра. Цілий загін ангелів, ціла небесна сотня постала перед райськими ворітьми. І Бог забрав їх до себе, всіх до одного, героїв з чистими душами, та наказав берегти свій народ, боронити від лихого. З тих пір, синочку, наші ангели-охоронці ось такі, вродливі, сміливі, загартовані у бою воїни. І це вони бережуть нас від усього на світі зла. - Мамо, а наш тато, він теж ангел? - Так, сину. І наш тато – ангел. Найсміливіший ангел…маленький, а ти так на нього схожий. Хлопчик уже спав, уві сні йдучи посеред райського саду за руку із золотим крилатим воїном. А мама ще довго сиділа над ліжком сина, уже не стримуючи сліз. Використана література 1. Про Небесну Сотню[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://nebesna.kga.gov.ua/ 2. Вірш «Розмова з Шевченком.» [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://vk.com/club79059183 3. Владислав Зубенко. Небесна Сотня[Електронний ресурс] – Режим доступу http://nebesna.pravda.com.ua/vladislav-zubenko.html 4. Владислав Зубенко. Небесна Сотня . Сюжет Нового каналу. [Електронний ресурс] – Режим доступу http://nebesna.pravda.com.ua/vladislav-zubenko.html 5. Группа памяти Владислава Зубенко[Електронний ресурс] – Режим доступу https://vk.com/club67289025 6. Євген Котляр. Небесна Сотня[Електронний ресурс] – Режим доступу http://nebesna.pravda.com.ua/%D1%94vgen-kotlyar.html 7. Пам’яті Небесної сотні. Котляр Євген[Електронний ресурс] – Режим доступу http://euro.kharkiv.ua/?p=13069 8. Герої Небесної Сотні. Євгеній Котляр[Електронний ресурс] – Режим доступу https://www.youtube.com/watch?v=4cxMQuK4WFc 9. 108 Героїв Небесної Сотні [Електронний ресурс] – Режим доступу http://nebesnasotnya.com/
Пасічник Ганна Ігорівна Педагог - організатор Мельниківської ЗОШ І-ІІІ ступенів Валківської районної ради Харківської області
Використання матеріалів сайту дозволено тільки за наявності активного гіперпосилання на джерело.
Всі права на тексти, зображення і відео належать їх авторам.
9. Горобці в пилюці купаються - на дощ.
|
Вітаю Вас Гость | RSS
Зима що нас змінила… 
Ви зайшли як: 
Група: Незнайомець 
Стать: 
На сайті: днів
Ти користувач № 0
Особистих повідомлень:
Ваш IР: 13.59.218.147
Браузер: 
2024