Зареєстрованих на сайті: Всього: 379 Нових за місяць: 0 Нових за тиждень: 0 Нових вчора: 0 Нових сьогодні: 0 З них Адміністраторів: 2 Модераторів: 1 Провірених: 6 Користувачів: 362 З них Хлопців: 153 Дівчат: 226
У кожній легенді є доля трагічності, давнина, оповита невідомістю, яка завше навіює сум. Цю легенду знають дуже мало людей, але вона надзвичайно пізнавальна й цікава, тому й варта уваги.
В сиву давнину, в часи далекі, коли ще по диким степам розносилася слава про славних козаків українських, жила собі прекрасна дівчина Настя. І було в неї кучеряве волосся, що так і відливало золотом, очі блакитні, як небо, найгарніша була у Плоскирові.
Між горами в зелені садів розкинулося мальовниче село, а посеред нього текла ріка Бистриця Солотвинська, якою можна було милуватися в тиху та гарну погоду. Але не завжди річка була такою: коли небо затягували хмари і кілька днів лив дощ, із тихої і привабливої вона перетворювалася на войовничу і страшну.
В селі Люча Косівського району Івано-Франківської області є гора Палита. На ній невелике, але дуже глибоке озеро, яке називають Лебединим.
Старі люди приказують, чому воно дістало таку назву. Було то дуже давно. Під горою Палита стояла невелика хата, в якій жив чоловік-удовець з дочкою Марічкою.
Називалася колись наша річка Липа. Бо така вже була чиста, таку мала добру і смачну воду, що ніби настояна на липовому цвіті. Всяку хор лічила і людей поїла. А випрана у Липі сорочка світилася такою білизною, що аж очі радила. Але то, нипричім, я не до того веду...
Використання матеріалів сайту дозволено тільки за наявності активного гіперпосилання на джерело.
Всі права на тексти, зображення і відео належать їх авторам.
4. В червні ворота підпиратимеш, то взимку голодний дрижатимеш.
|
Вітаю Вас Гость | RSS
Ви зайшли як: 
Група: Незнайомець 
Стать: 
На сайті: днів
Ти користувач № 0
Особистих повідомлень:
Ваш IР: 52.14.126.74
Браузер: 
2024