Як відомо, основою народного календаря, на відміну від астрономічного, чи елітарного, був вегетаційний рік. Серед сучасних церковних дат, точкою відліку зимового циклу є день Введення в храм Пресвятої Богородиці (4 грудня). З цього дня у хліборобському розумінні починає спочивати земля, яку не можна копати лопатою аж до Благовіщення (7 квітня). До Введення дівчата та молодиці повинні були закінчити тіпати чи терти льон і коноплі. Хто не впорається вчасно з цією роботою, накличе влітку «бурю на поля», а на себе - зневагу людей. Існувало повір’я, що в цей день надзвичайно активною є різна «нечиста сила», особливо відьми, які можуть чаклунськими діями відібрати молоко у корів. Введення в народі ще називали «Видінням». Це зумовлено народним віруванням, згідно з якими Бог у цей день відпускає душі померлих подивитися на своє тіло.

З днем пам’яті великомучениці Катерини (7 грудня) пов’язувалися звичаї «кликати Долю», ворожити на щасливе заміжжя. Робили це переважно дівчата. Вони сходилися до однієї з хат чи до хати, де зимовими вечорами влаштовувались вечорниці. Багато ворожінь на щасливе заміжжя долучалося і до дня пам’яті апостола Андрія Первозваного (13 грудня).

Різними обрядовими дійствами відзначали в народі церковні свята пророка Наума (14 грудня), мучениці Варвари (17 грудня), преподобного Сави (18 грудня), Миколи Чудотворця (19 грудня), святої Анни (22 грудня). Те, що у Введенні чи наступних святах зимового циклу виражено лиш у зародку, найповніше розкривається в обрядових дійствах, пов’язаних з Різдвяними святами. До Різдва готувалися заздалегідь - ще від дня Спиридона (25 грудня). Мили і прибирали в хатах, упорядковували в хлівах, білили, прали, заготовляли дрова і корм для худоби. Уранці 6 січня господар або господиня (залежно від місцевості) розкладали в печі вогонь дровами, які відкладали по одному поліну щоденно, починаючи від дня Спиридона.

Вечір під Новий рік (13 січня) називали «другою коля­дою», або «Щедрим вечором», або «щедрухою». Очевидно, «Щедрим» його вважали через те, що до вечері під Новий рік подавали більше м’ясних страв, яких не вживали на Свят­вечір. За ці вітання щедрувальників щедро обдаровували. Уранці на Новий рік (день, присвячений Василію Вели­кому) ходили по хатах «посівальники». З водою пов’язані обряди, приурочені до дня Богоявления, Йордану, або Водохрещ (19 січня), як називали цей день у народі. Після ранкового урочистого богослужіння в церкві про­цесія вирушала до річки чи водоймища. Місце водосвяття прикрашали ялинками. Тут попередньо прорубували ополонки, ставили з криги хрест. Під час відправи дехто вмивався водою.

У зимовому циклі простежується двочастинна структура давньої обрядовості: зустріч - проводи. Зустріччю предків починалися найважливіші зимові свята (Свят-вечір), а закін­чувались проводами (Водохрещ ). Недаремно всі вечори поміж цими двома датами вважалися в народі і святими, і страшними. Умовно завершував зимовий цикл святкових дат, за сучас­ним церковним календарем, день Петра Вериги. З ним народне повір’я пов’язувало прикмети, за якими визначали настання весни, передбачали, яке буде літо.

Отже, з-поміж усіх церковних дат, які припадали на зимову пору, найважливіше значення мав період від Свят-вечора до Водохрещ. У ньому було найбільше обрядових дійств, якими намагалися забезпечити здоров’я, щастя і достаток. Переважна більшість із них була спрямована на вшанування покійних предків

Використана література

1. Обрядовість зимового циклу // Українське народознавство : навч. посібник / за ред. С.П. Павлюка. - К., 2006. - С. 122-132.

2. Українське народознавство : навч. посібник / за ред. С.П. Павлюка ; передм. М.Г.Жулинського. - 3-тє вид., випр. - К. : Знання, 2006. - 568 с.

Реклама