Середа, 01.05.2024
Зернятко
привітання, прислів'я, приказки, міфи, легенди, афоризми, цитати . . .
Народна мудрість:
32. Як почав орать, то в сопілку не грать.
смайлик8. Вранці трава пахне дужче, ніж завжди, - на дощ.
-->
Меню сайту
Категорії розділу
Вірші [49]
авторські вірші
Оповідання [3]
Вірші до дня Святого Миколая [19]
Гумор [0]
Розповіді [1]
Євромайдан [25]
Реклама
Новини партнерів
svitua.org
Бесплатный Хостинг

написати лист адміну
Статистика


Яндекс.Метрика Индекс цитирования

Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0

Зареєстрованих на сайті:
Всього: 379
Нових за місяць: 0
Нових за тиждень: 0
Нових вчора: 0
Нових сьогодні: 0
З них
Адміністраторів: 2
Модераторів: 1
Провірених: 6
Користувачів: 362
З них
Хлопців: 153
Дівчат: 226

Головна » Статті » Літературна скарбничка » Оповідання

А я чую весну…

Сподобався матеріал? Поділитись з друзями:

Реклама
На вулицях не пахло весною. Важко вловити перший запах весни. Він з’являється  раптово і  розноситься  легеньким вітерцем між людьми. А потім уже з’являються квіти. Не ті, що ростуть з нагрітої землі. Ні. Їх привозять з теплих країв. Там уже весна. А до нас вона лише надходить. Їх би привезли і влітку, якби у нас повсихали чомусь квіти. Їх би привозили і взимку, так тоді їх там немає. Якби не гроші, їх би викинули на смітник. Ті квіти не пахнуть весною. Вони пахнуть грішми.

А я чую. Навколо так пахне весною. Звідки? Від білих в’язаночків  підсніжників, від дитячих тоненьких пальчиків, що посиніли на холоді. Від чобіток, вимазаних лісовим брудом з прилиплим торішнім листям. Від  дитячих очей, що забули про все на світі: про весну, проліски, гроші. Її оченята ловили велике місто, неонові вогні, черевички на тоненьких каблучках, шовкові хустки і капелюшки, редикульчики і яскраві колечка. Здавалось підходь і бери ті в’язаночки. Вони не продаються, бо прийшла весна, рання, слабенька, як і оце дівча, що притулилося на розі столичного міста, щоб продати квіточки. 

Мені захотілося взяти оту посинілу ручку у свою теплу і повести дівча столичними вулицями. 

Торкнувся і зникли чобітки, вимазані гряззю. Золоті черевички сяяли заздрістю. Ще раз – і замість старенького пальтичка- чарівна сукня. Така легка, що війне вітерець і ми попливемо низько над вулицями. Ще раз – і голівку покриває віночок із перлів.

Весно, це ти?
А до мене сміялися щирі очі, повні тепла, радості і вдоволення. В моїй руці її тепла, наче весняний сонячний промінь ручка з маленькою в’язаночкою пролісків. 

Дівчинко, ти?
І знову переді мною посиніле дівча на розі вулиці з пролісками в руці  жадібно  ловить очима місто, перехожих. Я поклав їй у руку грошовий папірець і взяв  усі підсніжники. В моїй руці була весна. Куплена? На жаль.

Гнат Стеценко,  Київ-Новосибірськ,1963-2009роки

Реклама

Категорія: Оповідання | Додав: zernyatko (13.08.2013) | Автор: Гнат Стеценко, Київ-Новосибірськ
Переглядів: 2802 | Теги: весну…, чую | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0

ComForm">
avatar
Профіль
Середа, 01.05.2024  03:26
no_avatar
Гость,
ми раді вас бачити.

Мій профільВи зайшли як: Гость
ГрупаГрупа: Незнайомець
ЖінкаЧоловікСтать:
Зареєстрований на сайтіНа сайті: днів
користувачТи користувач № 0
Особисті повідомленняОсобистих повідомлень:
Ваш IРВаш IР: 18.217.144.32
БраузерБраузер:

Додати:


Додати зображення Додати статтю Додати новину Інформація про додавання Вихід
© Зоряна Слава Україні! Героям Слава! 2024
Використання матеріалів сайту дозволено тільки за наявності активного гіперпосилання на джерело.
Всі права на тексти, зображення і відео належать їх авторам.
Вгору