Повертаючись до власних коренів , які здійснювалися за прадавніх часів нашими предками, відтворюючи Ляльку-мотанку, можно поринути у цікаву подорож минулого українського народу. Найдавніші прототипи іграшок знайдено в Україні під час археологічних розкопок поблизу м. Мізина на Чернігівщині. Палеологічні скульптурки жінок, тварин, птахів, вирізані із бивня мамонта і оздоблені геометричним орнаментом, вчені відносять до періоду, що існував понад 20 тис.р.тому.

  Трипільці започаткували для нащадків природні космогонічні моделі та світоглядні основи. На початку 20 століття, внаслідок археологічних розкопок під керівництвом В.Хвойки, був знайдений об'ємно-монументальний хрест. Він і досі залишається однією з таємничих і найцікавіших знахідок Трипільської археологічної культури. Можливо, в ті часи він міг бути оберегом, що застосовувався у магічних ритуалах. Саме ромбовидний символ з крапкою у центральній частині хреста вказує на імовірний зв’язок останього з культом поклоніння жінці та вшанування матері. 6000 років тому символ хреста міг уособлювати у собі стилізоване зображення жінки-матері.

В основі своєї голови лялька має трипільську скручену сваргу а також спіральну форму коловорот (трипільський знак). Світобачення наших пращурів пронизане прагненням до творчості, ладуванням навколишнього простору з допомогою універсальної символіки круговороту Всесвіту (концентричні кола в орнаментиці тарілок, кругове планування поселень) . Найдавніше зображення меандра (геометричний орнамент у вигляді безперервної ламаної лінії зі звивинами під прямим кутом), датоване 25 тис. до н. е., знайшли на прикрасах з мамонтового ікла в Мізині над Десною. Той самий меандровий орнамент — це базовий елемент української вишиванки, є головним ідентифікатором українців.

  Кожна мати робила для своєї дитині ляльку, щоб та гралась. Вважають, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Обличчя як такого у ляльки немає. Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею - з хрестом замість обличчя. Тож можна припустити, що лялька-мотанка не має очей, бо, згідно із давньою архаїчною традицією, у них може влетіти дух живої істоти.

  Ляльку-мотанку молода жінка зберігала аж до появи первістка. Таку ляльку клали до колиски перед тим, як покласти туди дитятко. Також міфічна лялька-мотанка вважалась втіленням душі предків, заступницею проти злих чар.

  Іграшки з різних місцевостей України мали свій неповторний орнамент, вбрання: київський, волинський, буковинський, подільський, черкаський... Залежно від події робили різні ляльки великі та малі, для шлюбу, до народження дитинки, якщо ж їх робили діти, вони часто робили собі подружку і порадницю. Під час народних гулянь, як символ зими, солом’яну лялю спалюють наприкінці Масниці, із лялькою Мареною забавляються на Івана Купала а також вона робилася на Колодія. Ще у дохристиянські часи мотанка була посередником, оберегом між поколіннями тих, хто відійшов у вічність і ще ненародженими людьми.

  Міфологія, на відміну від історії, є універсальною формою моделювання світу. Трипільці започаткували для нащадків не тільки місця поселень, але й природні космогонічні моделі. Ці моделі матеріалізовані в розписах керамічних виробів , побудові селищ а також звичайної іграшки ляльки-мотанки.

Українська Лялька-мотанка розвиває духовний світ і пробуджує відчуття рідного коріння. Вона завжди була пов'язана з сімейними традиціями, працею і діяльністю дорослих, оточена дитячою турботою і увагою.

Реклама