Тоді сказав Сокіл Перунові: "Вдар стрілою в хмару, пусти дощу для людей". І вдарив стрілою в хмару Перун. Зблиснула блискавка. Загримів перший грім над полями. Полився життєдайний дощ на Землю. Знову впали на коліна люди, віншуючи Рода і Перуна.

А Божич здіймався все вище й вище по небу, сіючи життя і радість на Землі. Лише під вечір, стомившись, спустився Божич на спочинок. З дня в день тепер світило Сонце. З дня в день зростав молодий Божич - тож дні довшали й довшали. Добре врожаїлось на Землі. Влітку дні були найдовші, тепла - найбільше, тож Божич виріс у велетня. А коли люди врожай зібрали, осінь настала - то Божич почав старіти, зменшуватися, і дні ставали коротшими й коротшими, а ночі довшали й темнішали. Тішився тоді Чорнобог з Марою. Бо йшла люта війна між Чорнобогом і Білобогом, між світлом і пітьмою, між добром і злом; і Чорнобог поклав перемогти Світло.

От і настала тоді найдовша ніч, в яку помер геть постарілий Божич. І зрадів Чорнобог. Він сказав Марі: "Ось біжи мерщій на Землю. І будь-що знайди Коляду. Бо вона знову ходить вагітною, носить нового Божича в утробі своїй. Не дай йому народитися! Не дай появитися на світ сонячному світлу, що знищує нас. Маємо перемогти світло, аби вічна ніч настала". І знову побігла Мара по Землі. Вздріла Коляду й стала гнатися за нею. І знову перетворилася вагітна богиня неба в Козу, і пробігла Мара повз неї, не звернувши уваги на рогату тваринку. Оббігала Мара за ту довгу ніч усю Землю, та дарма...

Зблиснули з-за лісів і гаїв перші промені молодого золотоликого Божича. Народилося нове Сонце. Новий рік. Нове життя. Здійнявся Божич над Землею, а люди - віншувальники Коляди - зібралися у ватаги, котрі назвалися КОЛЯДНИКАМИ, і пішли з радісними співами від хати до хати, несучи попереду Звізду Ясну - зображення Божича-Молоде-Сонце. А ще колядники несли з собою опудало священної тварини - Кози, котра щороку рятує Коляду від Мари.

Реклама