Зареєстрованих на сайті: Всього: 379 Нових за місяць: 0 Нових за тиждень: 0 Нових вчора: 0 Нових сьогодні: 0 З них Адміністраторів: 2 Модераторів: 1 Провірених: 6 Користувачів: 362 З них Хлопців: 153 Дівчат: 226
На початку була пітьма - вічна й безмежна. Ні Землі, ні неба, ні Сонця.
Тільки - морок. Густа, холодна й безконечна ніч. А її пронизувало Око.
Звідки летіло воно? І - куди? Нізвідки і в нікуди? І де взялося воно?
Наймудріші волхви Оріани казали так: "Око було завжди, воно було вічно.
І з Вічності воно летіло і у Вічність". А Заратустра потому вже додав:
"Воно летіло з далеких Старих Світів, аби утворити Новий Світ". Мабуть,
так. Бо Око, пролетівши чорне безмежжя впродовж безконечної кількості
часу і не знайшовши краю пітьмі, одного разу спинилося. І пустило
Сльозу. Чисту-пречисту Росинку. З неї вродилося диво: Першоптах і
Першобог - птиця Сокіл. Його золотаве пір'я осяяло непроникну ніч.
Сокіл розправив крила і кружляв над Оком.
І пустив Сокіл золоту Сльозу-Росинку, що впала на Око. І вмить
розрослося воно у великий острів серед мороку. І пустив Сокіл срібну
Сльозинку, і впала вона посередині острова, де утворилося озеро Живої
Води. І пустив Сокіл зелену Сльозу-Росинку, і від неї проросли
дивовижні квіти й густі високі трави на острові й берегах озера. Тоді
Сокіл сів між квіти й став глибоку думу думати. Довго думу свою думав
Сокіл. Тьма часу минула. І зніс Сокіл золотий жолудь. І сталося диво:
виросло з того жолудя розкішне й могутнє Першодерево. Дуб-Стародуб. І
наче зорі розцвіли на його крислатому гіллі: то вродили МОЛОДИЛЬНІ
ЯБЛУКА - плоди невмирущості. Стало довкола світло й весело. Тоді злетів
Сокіл на вершину Першодерева й сказав: "Я створив Ирій. Тут моє місце
на віки вічні. Звідси я творитиму Світ".
І поринув у свою глибоку думу Сокіл-Род. І довго-довго думу
думав. І зніс він два яйця: біле і чорне. Впали вони в озеро Живої
Води, і вродилися з них Білий Лебідь і Чорний Лебідь. Попливли вони
назустріч один одному і стали люто битися. Тоді з вершини
Дуба-Стародуба сказав їм Сокіл: "Зупиніться!" І лебеді перестали
битися. І сказав Сокіл: "Я даю вам Слово і Розум. Вийдіть з води і
станьте обабіч мого Дуба". Вийшли лебеді з води й одразу перетворилися
в людиноподібних велетнів. Тільки в одного шкіра була біла, волосся -
русяве, очі - блакитні, а в другого все було чорне - і шкіра, і
волосся, і очі.
І сказав Сокіл їм: "Зірвіть з дерева по яблуку і з'їжте їх". З'їли
велетні по молодильному яблуку і відчули в собі силу неймовірну. І
сказав їм Сокіл: "Тепер ви невмирущі боги". І вклонилися йому велетні.
І сказав Сокіл білошкірому: "Ти є Білобог. Володар Світла й білого Світу та всього, що створиш у ньому". І сказав Сокіл чорношкірому: "Ти є Чорнобог.
Володар ночі і пітьми та всього, що створиш у ній". І сказав він обом:
"Ви є Добро і Зло. Краса і Погань. І ви будете вічно. Бо ви є Життя. І
ТІ, ЩО ПРИЙДУТЬ, не зазнають Добра без Зла і Краси - без Погані, тож не
знатимуть, що таке життя і навіщо жити в ньому".
І сказав Сокіл Чорнобогові: "Що ж, іди в свою пітьму і
володарюй там". Ступив Чорнобог у безконечний морок, і одразу тіло його
вкрилося чорною смердючою шерстю. І не злюбив Чорнобог пітьму,
зародилася в нього заздрість до Білобога. Тоді пустив Чорнобог дві
чорні сльози, і вродилися з них Змій-Дракон із трьома головами та
вогнедихаючими пащами і потворна жінка - Мара з гнилими очима та кублом
зміюк на голові. Мара стала дружиною Чорнобога, а Змій-Дракон -
Чорнобоговим військом. І сказав Чорнобог Змієві: "Ти полети у Вирій і
вбий Білобога, а Дуба спали разом з Соколом на ньому. Хочу я бути
володарем Вирію".
Став розправляти свої велетенські панцирні крила Змій-Дракон та
виригувати вогонь із своїх залізних пащек - аж заклекотіла пітьма. Той
клекіт почув Білобог у Вирії й пустив дві світлі чисті сльози. І
вродилися з них красень-велетень Перун з огненними стрілами в руках та вродлива молода жінка Коляда.
Дав їм Білобог вкусити молодильні яблука і стали вони невмирущими
богами. І сказав Білобог Перунові: "Ти будеш моїм військом і
охоронятимеш Вирій вогненними стрілами своїми". І сказав Білобог
Коляді: "Ти будеш моєю жоною і народжуватимеш золоте коло -
Божича-Сонце, аби збороти пітьму і все злеє, що в ній".
Тоді саме прилетів Змій-Дракон у Вирій, кинувся на Білобога, та
Перун метнув стрілу-блискавку, що спалила крила Драконові, й він
загримів у чорну безодню. Там володар пітьми окропив чорними сльозами
спалені Драконові крила, й відросли вони, та вже побоявся Змій сунутись
у Вирій. І збагнув Чорнобог, що не бути йому володарем Вирію, і ще
дужче він зненавидів Білобога та його Світ.
Сидить Сокіл-Род на вершечку Дуба-Стародуба й думу думає.
Довго-довго. Багато часу минуло. І тоді сказав Сокіл Білобогові: "Ти
пірни на дно озера і набери скільки можеш священного піску і розсій в
пітьмі його, аби твердь була". Тоді пірнув Білобог на дно озера Живої
Води, схопив піску в обидві жмені, випірнув з води і пішов чорний світ
піском засівати. І де він сипав - утворилася Земля з долинами і полями.
Тоді Перун мову мовив до Сокола: "Великий Роде, дозволь і мені Землю
творити". І сказав Сокіл: "Іди".
І ось пірнув Перун на дно озера, набрав у обидві жмені священного
піску, та тільки хотів випірнути, аж озеро Живої Води товстою кригою
вкрилося. То Чорнобог підкрався до Вирію і заморозив озеро. Що робити
Перунові? Він пісок запхав собі в рот, а в руки схопив з-за пояса
вогненні стріли й щосили пробив ними кригу, ще й пустив блискавку в
Чорнобога, обпалив його. Провалився Чорнобог у чорну прірву й зачаївся
там до пори до часу. А Перун кинувся Землю творити. І де він
випльовував з рота пісок, там гори утворилися.
А Сокіл-Род сидить на вершечку Дуба-Стародуба, думу думає. І зніс
він золотий жолудь і золоте зернятко. І повелів Білобогові посадити їх
на Землі своїй та полити Живою Водою. Посадив Білобог золотий жолудь та
золоте зернятко, полив Живою Водою. І диво сталося: з жолудя золотого
виріс молодий крислатий зелений дуб, вершиною якого був надзвичайної
вроди юнак, що спав міцним сном. А з золотого зернятка виріс великий
житній колос, вершиною його була надзвичайної вроди дівчина, що спала
міцним сном. І повелів Сокіл-Род побризкати юнака і дівчину Живою Водою
та привести їх у Вирій. І зробив так Білобог. І сказав Сокіл юнакові:
"Ти є Дажбог, будеш Землю засаджувати лісами та гаями". І сказав Сокіл дівчині: "Ти є Жива.
Богиня злаків. Тобто - богиня Життя. Будеш Землю засівати
житом-пшеницею". І сказав Сокіл обом, Дажбогові й Живі: "Ви є чоловік і
жінка. І зачнете ви рід людський. Вкусіть молодильні яблука і
скупайтеся в Живій Воді".
Вкусили Дажбог і Жива молодильні яблука і стали безсмертними.
Скупалися вони в Живій Воді і стали вічно молодими. І сказав Сокіл-Род:
"Ідіть на Землю і робіть своє". І пішли Дажбог та Жива на Землю, і
зачали вони рід людський. Тоді вкрив Дажбог Землю лісами, гаями,
байраками. Тоді засіяла Жива Землю житом, пшеницею та всякою пашницею.
Але нічого не росло і не родило на Землі без світла й без тепла. В
пітьмі бродили люди - Дажбогові діти, й мали вони сконати від голоду й
холоду. І запитували вони богів: "Навіщо ви нас на світ народили?"
По думі глибокій мовив Сокіл до Білобогової жони Коляди, що вже важкою ходила: "Ти іди на Землю і там народи Божича-Молоде-Сонце.
Коло золотеє спороди! Ти сама знайди місце, де маєш народити його". І
пішла Коляда шукати місце, де мала народити людям Сонце. Та почув
Чорнобог, що має світло народитися, і послав Мару на Землю, аби вона
знайшла Коляду й задушила її - щоби Сонце вмерло в її утробі і ніколи
не світило людям, щоби згинули вони в пітьмі від голоду і холоду. Як
навіжена, побігла Мара по Землі в пошуках Коляди. І вздріла її, і
погналася за нею. Бачить Коляда, що Мара женеться за нею, підхопила
важкий живіт обома руками, стала тікати. Та збагнула, що не втекти їй
від Мари.
Тоді забігла Коляда за гайок і перетворилася в тварину, яку
сама собі придумала: в рогату непримітну Козу. Пробігла повз Козу люта
Мара - не звернула уваги на рогату тварину. Далі й далі помчала гидка
потвора, і там, де з її очей капав гній на Землю,- виростали бур'яни,
колючки, лопухи, будяки. А Коляда тим часом перетворилася у вагітну
жінку, зайшла в очерет і в муках неймовірних народила золотоликого
Божича-Молоде-Сонце.
І нараз перетворився Світ. Щезла холодна пітьма. Сонячні промені
впали на Землю, а люди впали на коліна, вітаючи народження Золотого
Кола. Мара в розпуці й страхові шугнула в потойбічну чорну прірву. А
Божич здіймався все вище й вище. А з ним здіймалася вгору і Божа
благодать - ніжна, прозора, тепла блакить, що йшла від радісних очей
Коляди, яка щасливим поглядом проводжала політ свого Сина. ТАК ВІД
БЕЗМЕЖНОГО БЛАКИТНОГО ПОГЛЯДУ КОЛЯДИ УТВОРИЛОСЯ СИНЄ НЕБО. А по ньому
плив Божич-Молоде-Сонце, щедро розсипаючи теплі промені по Землі. І
забуяли гаї і ліси під Сонцем. І ожила всяка пашниця, і налилося житнє
колосся добірним зерном. А люди співали хвалу Сонцю. І подивувався сам
Творець всього сущого - Род, споглядаючи блакитне небо над Землею. І
сказав він: "Се є Новий Світ".
Використання матеріалів сайту дозволено тільки за наявності активного гіперпосилання на джерело.
Всі права на тексти, зображення і відео належать їх авторам.
|
Вітаю Вас Гость | RSS
На початку була пітьма - вічна й безмежна. Ні Землі, ні неба, ні Сонця.
Тільки - морок. Густа, холодна й безконечна ніч. А її пронизувало Око.
Звідки летіло воно? І - куди? Нізвідки і в нікуди? І де взялося воно?
Наймудріші волхви Оріани казали так: "Око було завжди, воно було вічно.
І з Вічності воно летіло і у Вічність". А Заратустра потому вже додав:
"Воно летіло з далеких Старих Світів, аби утворити Новий Світ". Мабуть,
так. Бо Око, пролетівши чорне безмежжя впродовж безконечної кількості
часу і не знайшовши краю пітьмі, одного разу спинилося. І пустило
Сльозу. Чисту-пречисту Росинку. З неї вродилося диво: Першоптах і
Першобог - птиця Сокіл. Його золотаве пір'я осяяло непроникну ніч.
Сокіл розправив крила і кружляв над Оком.
Ви зайшли як: 
Група: Незнайомець 
Стать: 
На сайті: днів
Ти користувач № 0
Особистих повідомлень:
Ваш IР: 3.145.78.12
Браузер: 
2024