Старі люди розказують, що колись у повітрі колихалося щось таке, ніби шар-м'яч. Хтось його штовхнув і він розірвався; полетіли куски цього шару в різні сторони й утворилися земля, сонце, місяць, зорі. З одного куска утворилася земля, що ми на ній живемо. Завдяки китові, який підмостив свого хвоста, затрималася наша земля, а то була б полетіла в бездну. Цьому китові довго лежать обрида і починає ковилять хвостом, а земля починає ворушитись.

Здавна, як землі ще не було, всюди вода була. Не було і нас ще. А чорт жив десь так у хатах, хто зна де жив. Дак бог прийшов до чорта та й повів чорта до Дніпра, щоб пурнув да виніс піску в руці. Він пурнув, так не винесе — вода вимиє: оце що набере піску, то вода й вимиє з руки. Дак бог повів його до другого, до мільшого, дак він відтіля виніс піску. Дак бог тим сіяв тут усюди по тих водах, дак стало вже сухо і світ став... Кажуть люди старі, що так було.

Як уже бог схотів посіять землю, так послав нечистого, щоб землі достав з моря. Воно тоді не можна було, бо скрізь вода була. І сказав, щоб собі не брав землі, а щоб усю оддав богові, скільки дістане.
А він там скільки достав, може, усю взяв, то оддав, а у роті собі сховав. А бог як посіяв землю, так у чорта в роті начала рости земля, начала рвать. А він де пирхав, так там болото стало, де пирхне — коняка; чхає і ригає — чоловік, кінь, собака, кіт.

Якось-то лукавий заспорився з богом, що вип'є всю воду і поїсть увесь пісок на землі. Ото й почав пити воду та жерти пісок. Коли напився він води та нажерся піску, то його страшенно роздуло, і він почав блювати: летить та блює, летить та блює. Понаблював високі гори, болота. А коли його підпирало кілком під груди, тоді він падав на землю, качався по землі черевом, бився руками й ногами і ото там повибивав цілі долини і глибокі провалля. Так лукавий спаскудив чудову божу землю горами та проваллями. І оті скелі та гори, які понаблював сатана, росли б бог-зна доки, та вже святі Петро та Павло, як ходили вони по землі, закляли їх. Ото з тієї пори вони й перестали рости. Ото ж після того господь посвятив землю і почав одпочивать після своїх трудів.

***

Легенда, записана в Могилеві-Подільському.

Одного разу засперечався Ідол з Богом. Ідол каже: "І я сотворю таку ж точно землю, яку Ти створив... Таку ж точно сотворю — захочу тільки, й сотворю". І взявся Ідол створювати землю. От пірнув він у море, на саме аж дно пірнув, набрав землі за щоки, і з тією землею нагору. А море глибоке; поки-то він випірне нагору, вода й вимиє всю землю з рота. Ніяк не може винести землі із собою. Чого лиш не робив Ідол, ніщо не помагає: як тільки випірне з моря, а вода вже, виявляється, і вимила всю землю з рота... Ідол тоді до Бога й каже: "Отак і так зі мною трапляється — я не можу ніяк винести землі з моря". — "Отож то і є! — каже Господь. — Винесеш землю з моря, лише промов при цьому: "Господи, благослови!"

Ідол промовив: "Господи, благослови!" — пірнув на дно моря, набрав землі і виніс її нагору. З тієї землі пішли гори й каміння. Що Бог створив, те вийшло рівне, чисте, а що Ідол, там усе камені, гори і всілякі нерівності — викрутаси. Все це Ідол понатворював.

Так і все в Ідола виходило, що він не робив. Засперечався, наприклад, Ідол і іншого разу з Богом: Бог посіяв овес — овес і вродив; а в Ідола — як посіє овес, то вродить осот. Бог творить корову — то корова і виходить; а Ідол хоче створити корову, а виходить коза. Ото таке було з Ідолом.

Як бог сотворив світ, постановив довершити своє творення чимось шляхотшишим і сотворив чоловіка Адама. Жив собі Адам -в раю, та хоть мав усього по достаткам, то все за чимось банував. Пізнав пан бог, чого Адам банує — за жінкою, бачите! — і замислив йому сотворити жінку і зробити з неї Адамові несподіванку. Коли раз Адам заснув, підсунувся до нього пан бог на пальцях, отворив йому груди, виймив з них одно ребро, положив за себе, а сам почав дірку в грудях залатувати. Тим часом надбіг пес (занюхав осхаби-ну!) і нім пан бог спостерігся, вхопив ребро та й втік із ним. Бог пустився собаку доганяти, але собака розумний: до плота та й гон! через нього. Ледве вспів пан бог злапати 'го за хвіст, але якось так потяг нещасливо, що хвіст лишився йому в руках, а пес з ребром уйшов.
Що мав пан бог робити? Адже не мав ще друге ребро Адамові виймати! Тому взяв і з хвоста собачого сотворив Єву. Тому-то у жінок таке волосся довге, як собачий хвіст.

Інша легенда:

Бог створив світ не Сам, — твердить легенда, — а разом з Лукавим. Бог що наказував Лукавому чинити, те той і робив, — і виходило все чудово. Так Лукавий увесь світ створив, та тільки Бог примушував його творити все. Лукавий дивувався сам собі, як він все добре створив, хоча й Бог його примушував. От і надумався він без Бога створити собі інший світ, щоб самому царювати над ним. Але Бог перешкодив Лукавому в цій справі і не дав йому ніякої влади.

Одного разу дав Бог Лукавому пучку землі і звелів, щоб він кинув цю пучку на порожнє місце. Кинув Лукавий — і з неї утворилася та земля, на якій ми тепер живемо. З тієї пучки, яку дав йому Бог, Лукавий не забув і для себе приховати трошки землі за нігті. Як тільки відійшов од нього Бог, одразу ж виколупав з-під нігтів порошинки землі і кинув їх "на простір". Та з того праху не вийшло землі, а постали з нього плазуни, жаби і всі нечисті тварини, які й розлізлись всією землею. Лукавий як заплаче — а з його сліз постали болота, трясовина, де тепер чорти збираються для нарад. Тоді Лукавий подививсь-подививсь на свою роботу, плюнув та й каже: "Кину я творити світ, а то як почну сам щось творити, то вийде ще гірше, ніж тепер!"

Відтоді Лукавий тільки на готове дивиться, а сам нічого нового вже не створює.

Реклама