З давніх переказів: починалося все це дуже давно, коли турки загарбали Буковину і почалося переслідування християн. Турецькі орди почувалися господарями на буковинській землі. Чинили набіги на християнські села, спалювали хати, нищили майно, а молодих хлопців та дівчат виловлювали і переправляли чорним шляхом до Туреччини. Там їх продавали в рабство. Старих та немічних часто вбивали на місці, а немовлят - саджали на дерев’яні кілки.

Дізналися вороги, що у одному із сіл є дуже гарна дівчина. Обличчя її нагадувало ранішню зорю, очі були бездонними і синіми, як буковинське небо у погожу днину, губи скидалися на дві трояндові пелюстки. А коси були світло-русі, наче пшеничне колосся. Анна була найкращою дівкою на всю Буковину,-гласить легенда. Бувало, як вийде на толоку на танці, то всі легіні очі зривали… Та вона красива не тільки ззовні, а й душею: добра, скромна, побожна… Ладна у будь-яку мить допомогти ближньому.

І вирішили турки оточити село і впіймати Анну.Рано-вранці недільної днини, коли село ще огортали сутінки, і сонце ще не зійшло, почався підступний напад, погоня, скрізь лунали крики і плач. Анна, щоб не опинитись у чужинських руках, кинулась тікати в ліс через високу гору. Та на самій горі їй забракло сил. Вона зупинилась, здійняла руки до неба і почала благати заступництва у Господа. Турки оточили гору з усіх боків, а один на коні почав дертися на вгору.

І тут з’явилася над горою велика чорна хмара. Ударила блискавиця, загуркотів грім так, що аж здригнулася земля-матінка. Пішов рясний дощ. Здійнявся сильний вітер. Турки поховалися під деревами. Анна ж усе молилась і молилась Богу. Враз-земля застогнала і розступилася просто під ногами дівчини, прийнявши її у своє лоно… На поверхні залишилися лише коси… Коли дощ вщух і вороги зійшли, осмілівши, на гору, то на привелике своє здивування не побачили дівчини, а знайшли тільки її коси… мокрі та сплутані лежали вони біля великого каменя.

Копали землю, шукали Анну, та дарма… дівчини ніде не було. Стомлені, намоклі і розчаровані турки пішли геть. А вітер підхопив Аннине волосся і розсіяв по всій горі… І розрослось воно шовковою, м’якою, як оксамит, диво-травою довкола гори. Злякані люди, повертаючись зі своїх схованок до затлілих хат, ішли через гору. Знайшли там пасмо волосся і на кам’яній брилі пов’язали і викарбували літеру ”А”. А інші написали: “Тут дівчина Анна впала під землю”. На знак цього дива християни насипали там могилу і звели кам’яний хрест.

З того часу верховину, де сталося це диво називають Анниною горою. І сьогодні з усіх боків на горі росте шовкова трава, яка має лікувальні властивості. А вздовж стежки, по якій Анна бігла до свого спасіння, ростуть кущі глоду. На їх гілках, наче запечені крапельки Анниної крові, рясніють червоні ягідки. То кров, яка текла з її босих ніг, зранених об каміння.

Минав час і ночами до людей долинала молитва згори, особливо. Коли дув вітер. Потім люди побачили, що з-під гори з’явилися маленькі струмочки чистої джерельної води. Віруючі казали, що то не вода, а Аннині дівочі сльози. Ці чутки швидко поширювалися, і на гору до джерел потяглися страждущі люди. Багатьох із них зцілила та надзвичайна, цілюща вода. Ішли туди і сліпі і криві, щоб помолитися і випросити у Господа хоч краплю здоров’я, і ті джерела допомогли багатьом.

Одного разу у велику бурю і зливу у камінний хрест вдарила блискавка- той розпався навпіл. Минули століття, давним –давно відшуміли набіги татарських кочівників, турків-загарбників, а у Вашківцях залишилися згадки про них: Турецький міст, Турецький шлях, що вів до Вижниці, пролягав по-під Аннину гору з північного боку, Турецька криниця, найглибша, у якій завжди, навіть у роки великої засухи, можна було набрати життєдайної води.

У 1848 році Австрія відмінила кріпацтво. Ця подія торкнулася і Буковини. Одного разу двом пастухам, яких захопив сильний дощ, довелося ночувати на Анниній горі. Вночі вони почули тужливий плач жінки, а коли повернулися до дому, розповіли про цей випадок. Старі вашківчани згадали про ушкоджений хрест, вийшли на гору і зі щирим серцем відновили могилу і поставили хрест. Після відновлення могили на гору потягнулося багато людей, але потім трохи призабули. Паломники і монахи, повертаючись із Єрусалиму через цей повіт, завітали до Вашківців і розпитали у місцевих жителів про святу Аннину Гору.

Настав пам’ятний, особливо для вашківчан, 1894 рік. Коли у всіх сусідніх селах були лише поодинокі випадки холери, то у місті від цієї страшної хвороби люди падали, як листя з дерев пізньої осені. Два вози були постійно напоготові для вивозу тяжкохворих і мерців. З тодішньої хлоп’ячої школи облаштували трупарню, а в прилеглій до неї стайні виготовляли труни. Троє лікарів цілодобово допомагали хворим. З усього повіту було залучено навіть жандармів, направила влада сюди навіть комісара. Людина йшла, стояла чи сиділа-раптом падала і за кілька хвилин помирала. Вашківецька громада була дуже стривожена, бо до церкви не впускали, а служба Божа не відправлялася і в сусідніх селах. У цей сумний час громадяни Дмитро Баб’юк православної та Олександр Бавмгертнер, католицької віри, бачили однакові дивні сни… Дмитро згодом виїхав до Канади, а свій сон переповів Олександр: “Бачив я себе, що стою нібито на Анниній Горі. Передімною із неба, аж до самої землі звисає прекрасний вінок з яскравих зірок. У тому вінку опустилась Матір Божа, стала на коліно і почала молитися. Потім сказала, щоб розповів усім людям, що вони, коли будуть молитися на цій горі протягом двох тижнів, хвороба відступить. Зрадівши, я побіг до села. Біля трупарні зустрів двох знайомих і голосно крикнув їм про радісну звістку та так, що аж прокинувся. Біля себе побачив перелякану криком родину. Потім підвівся, розповів свій сон родині і поспішив на Аннину Гору молитися. По дорозі зустрів тих двох знайомих, яких бачив уві сні і взяв їх з собою “.

Ця звістка розійшлася селом, немов її вітер розніс. І православні, і уніати, і католики йшли на Аннину Гору з хоругвами і хрестами, співали побожні пісні, молилися там день і ніч, незважаючи на сильні дощі. Коли на п’ятнадцятий день люди поверталися з гори, вартові повідомили їм, що холера зникла і немає жодного хворого.

Господар Дмитро Цюпало подарував грунт на цій горі і побудували тут церкву. Ця звістка поширилася по усіх селах і люди безперервно йшли до церкви молитися. Минав час, а з ним-війни, окупації і різні негаразди. Якось у часи духовного відступництва на свято рівноапостольних Костянтина та Єлени люди сапали під Анниною Горою. Несподівано погода зіпсувалася, вдарив грім і блискавиця спалила церкву. За якусь мить вона згоріла вщент, бо була дерев’яною.

Пізніше Свята Гора зазнала ще однієї руйнації. Місцеві атеїсти бульдозером розрівняли землю, а кам’яні та дерев’яні хрести відтягли до лісу. Вашківчани свідчать, що жодного з безбожників не оминула Божа кара- усі вони померли до року важкою смертю. Православні християни продовжували ходити на Аннину Гору, молячись там.

Справжнє відродження духовної обителі розпочалось у 90-х роках ХХст. На Горі зібрались черниці і тут знову затеплилась молитва до Бога. Нелегку ношу спорудження нині діючого монастиря взяла на себе ігуменя Нонна, яка доти більшу частину життя проводила а молитвах на Анниній горі. З допомогою небайдужих людей вона збудувала великий світлий храм, що наче біла лілея красується своєю чистотою і недоторканістю близько неба. Поруч з храмом зведено двохповерхову споруду- то будівля для проживання монахинь. Кожні двоє мають свою келію (кімнатку). Є тут дзвіниця, трапезна, домашня церква, де сестри-послушниці моляться в нічний час. Обителі допомагають численні прихожани, а також люди, які відчувають духовну потребу долучитись до святої справи. Доброчинці роблять пожертви анонімно. У церкві є чудотворна ікона Господа Вcидержителя 1512 року, вивезена в часи війни до Німеччини. Небачені гроші заплатив за неї один чернівчанин, який, придбавши раритет за кордоном, подарував його новозбудованій монастирській обителі.

Кожен, не тільки вашківчанин, а й з довколишніх сіл знає легенду про Анну. І передає її бережно зі своїх вуст в уста своїх дітей, онуків. Вона вічна- як небо, як сонце і місяць, як саме життя… Анна для нас, усіх тих, хто вірить в Бога, наша берегиня, хранителька гордого і волелюбного духу нашого народу. Анна – приклад відданості християнській вірі. Анна- наша беззаперечна поміч і розрада. Йдучи на прощу, кожен з нас зупиняється, щоб постояти біля життєдайної криниці, напитися з неї водиці- чистої, даючої силу і наснагу. Це вже багаторічна традиція. Легенда про Анну жила і буде жити вічно у пам ‘яті народній.

Навіть тоді, в радянські часи, коли Аннину Гору було накладено суворе табу, вашківчани йшли сюди на поклоніння за поміччю, йшли на розмову з Богом. І хоч як войовничі атеїсти боролися з людьми, легенда жила і буде жити, бо вона живе у наших серцях. Богоборці навіть покраяли віковічну цілину на Анниній Горі, але за те все тяжко поплатилися власним життям, тяжко захворівши.

інформація з сайту vashkivtsi.com

фото Андрія Бондаренка (Джихад Джаббаров)

Реклама