Зареєстрованих на сайті: Всього: 379 Нових за місяць: 0 Нових за тиждень: 0 Нових вчора: 0 Нових сьогодні: 0 З них Адміністраторів: 2 Модераторів: 1 Провірених: 6 Користувачів: 362 З них Хлопців: 153 Дівчат: 226
Якось угорський барон Янош Нодь довідався, що ніхто з мадярів ще не побував на найвищій, тоді ще безіменній горі в Карпатах. Він і надумав собі першим вийти на вершину і назвати її своїм ім'ям. Взяв із собою двадцятеро дужих слуг на конях, кожен зі слуг взяв ще коня, навантаженого харчами та спорядженням, — і рушили в дорогу.
То було якраз серед літа. Вся Угорщина знала про похід Нодя, який мав принести славу не тільки підкорювачу вершини, але й державі, а про те, що на цій вершині не раз побували прості селяни, ніхто й не згадував.
Аж через два місяці доїхав Янош Нодь до невеликого карпатського села, що загубилося в горах, і здивувався. Чи справді на ту гору так важко вийти? Та ж до її вершини рукою подати.
Літнє сонце нестерпно пекло. Але йти було приємно. Хвойні праліси охолоджували людей і коней. Ще два дні йшли до підніжжя гори. Там барон зупинився і наказав отаборитись, щоб відпочити, відновити сили.
Два дні люди відпочивали. Залишивши трьох чоловік та коней у таборі, барон з рештою ще на світанку вирушив на гору. Небо було чисте-чисте, жодної хмарини.
Довго йшли, в декого і взуття розбилося. Продирались крізь густі хащі, дибали через колюче каміння, перелізали через товсті колоди, повалені бурею. Знемагали, падали. Гордого пана це почало дратувати. Одного слугу, що хотів вертатися назад, пан спересердя пристрелив.
Уже вечоріло, коли змучені люди вийшли з лісу. Перед ними простяглася широка полонина, яка ніби сягала неба. Не відчував утоми тільки Нодь. Побачивши перед собою за кількасот метрів вершину, він аж летів до неї, щоб тільки першим стати над Карпатами.
Ніхто й не помітив, як небо затягнули важкі хмари. Схаменулися тільки тоді, коли посипав лапатий густий сніг. Подув холодний вітер, знялася хуртовина й завирував буран. Рятуючись від бурі, люди розбіглися хто куди. Даремно Янош Нодь зупиняв їх — його ніхто не чув. За ніч намело стільки снігу, що люди ледве тягнули ноги від замету до замету.
Лише третина людей повернулася до табору. Вони були змучені, голодні, перемерзлі. Решта загинули в бурані. Не повернувся й барон Янош Нодь.
— Говирло! Говирло! — змучено повторювали ті, що повернулися. Це мадярською означало, що вся вершина засипана снігом.
Такого дива люди, які прийшли сюди з далекої мадярської рівнини, ще не бачили: щоб серед літа та й сніг.
Відтоді й гора названа Говерлою — сніжною горою. А вона й справді сніжна. Великі купи снігу і влітку лежать в западинах, урвищах. Та й погода тут часто міняється: сніг на Говерлі серед літа — не дивина.
Використання матеріалів сайту дозволено тільки за наявності активного гіперпосилання на джерело.
Всі права на тексти, зображення і відео належать їх авторам.
30. Туман вранці стелиться по воді - день буде сонячний.
|
Вітаю Вас Гость | RSS
Ви зайшли як: 
Група: Незнайомець 
Стать: 
На сайті: днів
Ти користувач № 0
Особистих повідомлень:
Ваш IР: 18.225.31.159
Браузер: 
2024