Зареєстрованих на сайті: Всього: 379 Нових за місяць: 0 Нових за тиждень: 0 Нових вчора: 0 Нових сьогодні: 0 З них Адміністраторів: 2 Модераторів: 1 Провірених: 6 Користувачів: 362 З них Хлопців: 153 Дівчат: 226
Жив колись такий чоловік у горах, що мав два серця. Пішов він якось на полонину, щоб трохи сіна на зиму маржині накосити. З раннього ранку махав косою, а потім сів під смерекою полуднувати. Попоїв смачно і води напитися захотілося. Пішов той чоловік до потока, напився чистої джерельної води, сів і спочиває.
Аж раптом бачить — якась жінка вийшла з води і з букетом квітів прямує до нього. Не з їхнього села була, бо вже пізнав би. А такої в селі ніколи не бачив.
Глянула та жінка на нього й каже:
— Негоже живеться тобі на білім світі, бо маєш аж два серця.
— Таки маю, — каже чоловік, — але що вдію. Вже уродився таким.
— Ану відкрий рота, — наказала йому незнайома.
Відкрив чоловік рота, а вона йому в зуби квітів синіх та рожевих напхала. І в ту ж мить чоловік той обернувся у вовка.
— Будеш таким аж три місяці блукати, до того часу, поки з тебе не вирвуть лихі люди друге серце, — сказала жінка і зникла знов у ріці.
Не день і не два ходив чоловік вовком по лісах карпатських. Заліз якось поміж сторчаки і дуже ногу пробив. Як не старався, а вийняти той сторч ніяк не міг.
Уночі пішов на ту полонину, де колись, людиною будучи, сіно косив. Бачить — кошара овеча стоїть. Старий чабан ватру розклав, файку палить і кулешу з бринзою собі на вечерю рихтує.
Підійшов до нього той чоловік-вовк і поранену лапу простягає, очима вовчими благає, допомоги просить.
Злякався чабан вовка, але бачить, що звір дуже тихий. Узяв чабан вовчу лапу, вийняв з неї сучок та й каже сам до себе:
— Таке-м пережив зараз, ніби два серця мав би!
А вовк йому на те чоловічим голосом відповідає:
— І я колись мав, добрий чоловіче, два серця, але тим сучком гострим заколов я собі друге серце і тепер знову хочу бути людиною.
Тої ж миті затріщали в лісі старі дуби, попригиналися додолу могутні смереки, зашуміли-зашелестіли довкруж трави полонинські. А поміж трав з’явилася ще одна, якої в тих краях ніколи і ніхто раніше не бачив.
— То з крові моєї трава виросла і зацвіла синіми квітами, — почув чабан знову чоловічий голос. — Ти, чабане, врятував мене, витягнув з лапи сучок. А на тому сучку було моє друге серце, з якого синіми квітами кров сходить. Але то байка, бо живе моя кість. І знову я стану людиною, знову піду на полонини косити трави для маржини. Тож назвімо оту траву живокостом. Нехай той живокіст лихих своєю отрутою губить, а добрим людям здоров’я приносить.
І стихло все довкола. Сходило сонце. Біля чабанської ватри сиділо двоє чоловіків. Вони смакували парену кулешу з бринзою і весело розмовляли про свою нічну пригоду з вовком.
Використання матеріалів сайту дозволено тільки за наявності активного гіперпосилання на джерело.
Всі права на тексти, зображення і відео належать їх авторам.
|
Вітаю Вас Гость | RSS
Ви зайшли як: 
Група: Незнайомець 
Стать: 
На сайті: днів
Ти користувач № 0
Особистих повідомлень:
Ваш IР: 3.16.75.37
Браузер: 
2024