Я корінний харківець, українець польського походження, сам собі колись задав це питання. А що ти робив би, якби тобі довелося жити у той самий час у тих самих умовах? Під кого ти ліг би? Під Польщу, під червоний терор, перд ким ти би особисто розтавив ноги? Що ти кажеш - в тебе є честь і гордість? А я от не знаю, можливо я б злякався. Я би міг спитати у своїх крівних, а що вони робили, та нажаль мої бабусі й дідусі були на той час дітьми, а їх батьки загинули під час Голодомору, або у радянських концтаборах. І я - "східняк" у багатьох поколіннях, який має польське коріння заявляю - Бандера мій Герой, бо він зробив максимально для того аби моя Батьківщина стала незалежною і нам не довелося і надалі "розставляти ноги".

Цією статтею я хочу нагадати, що 1 січня - це не лише похмілля після бурної ночі зустрічи Нового Року, а й День народження великого українця - Українця з великої літери.

Майбутній герой народився у сім'ї священика Андрія Бандери у селі Старий Угринів, нині Івано-Франківської області, у 1909 році.
Будинок, в якому виріс Степан, двоє його сестер і двоє братів, зберігся до наших днів - тут в Угриневі тепер діє Історико-меморіальний музей імені Бандери.
Степан Бандера ріс в атмосфері патріотизму і шанування українських національних традицій.
Його батько був не чужий політиці і одного разу навіть обирався послом до Української національної ради. У третьому класі він вступив до "Пласту" - української скаутської організації - де, очевидно, його патріотичні погляди і зміцнювалися.
Після гімназії Стапан Бандера повернувся в рідне село, де займався просвітництвом, а пізніше - вступив у Вищу політехнічну школу у Львові. Закінчити Політехнічну школу він не встиг - в 1933 році його заарештували за підпільну діяльність в ОУН.
Бандера пробув у в'язниці до 1939 року: спочатку його взагалі засудили до смертної кари, але пізніше все ж замінили покарання на довічне ув'язнення.
Окупація Польщі фашистською Німеччиною змусила адміністрацію в'язниці, де сидів Степан Бандера, втекти і ув'язнені вийшли на волю.
У 1940 році Бандера поїхав до Риму, де одружився на українській дівчині Ярославі. За рік у подружжя народилася донька Наталя.
Він продовжив підпільну діяльність в ОУН, але в 1941 році в Кракові Бандеру знову заарештували. До 1944 року Степан пробув у таборі Заксенгаузен. Після закінчення війни він очолив ОУН-УПА і продовжив боротьбу проти радянської влади, яку почав ще із встановленням радянської влади в Західній Україні у 1939 році. Йому доводилося керувати боротьбою дистанційно. У цей час разом із сім'єю Степан Бандера змінив безліч адрес і прізвищ. Разом з доньками Наталією та Лесею і сином Андрієм, дружиною Ярославою Бандера жив у Берліні, Інсбруці та інших містах Німеччини та Австрії, осівши в результаті в німецькому Мюнхені з паспортом на ім'я Штефана Попеля. Тут 15 жовтня 1959 року в під'їзді будинку за адресою Крайтмайрштрассе, 7, Бандера і був убитий радянським агентом Богданом Сташинським. Вбивця вистрілив в лідера ОУН-УПА розчином ціаністого калію зі спеціального пістолета.
Факт вбивства Бандери на замовлення КДБ СРСР визнав у 2005 році колишній керівник спецслужби Володимир Крючков. 20 жовтня 1959 Степпана Бандеру поховали на 49 полі кладовища Вальдфрідгоф в Мюнхені, Німеччина.