У 1945-1946 роках переселено в Радянську Україну 26115 чоловік української людності Південного Підляшшя. Згодом, в 1947 році, переселено до колишнього Ольштинського воєводства в рамках акції «Вісла» близько 21 тисячу чоловік української національності з Південного Підляшшя. Після т.зв. «відлиги» в 1957 році в певній мірі виправлено заподіяні кривди українському населенню Південного Підляшшя. Дозволено на діяльність Українського суспільно-культурного товариства і гуртків художньої самодіяльності, а також навчання дітей рідної мови.

У 1955-1958 роках з колишнього Ольштинського воєводства на рідні землі Південного Підляшшя повернулось прибл. 12 тисяч чоловік української національності. Тепер за приблизними даними і даними православної єпархії в Любліні на Південному Підляшші проживає понад 12 тисяч жителів православного віросповідання, яких можна визнати українціями. Найбільше українців проживає у південно-східній території Білопідляського повіту, а найменше – в Парчівському і Володавському повітах. В тих останніх повітах після повернення з виселення багато українців, побоюючись нових виселень, перейшли з православ’я на римо-католицьке віросповідання і цим самим стали вони поляками. Одне слово, акція «Вісла» досягла тут свою мету.

В результаті полонізації руського (українського) населення впродовж кількох віків тепер вже не можна зустріти ні одного українця (православного) в таких повітах Південного Підляшшя: – в західній частині Парчівського повіту Люблінського воєводства,

– у східній частині Радзинського повіту,

– в західній частині Білопідляського повіту за винятком сіл Носово і Київець,

– в Лосицькому повіті Мазовецького воєводства,

– у східній частині Седлецького повіту Мазовецького воєводства і в повіті Соколів Підляський Мазовецького воєводства.

Про те, що на вищезгаданій території жило колись українське (руське) населення, засвідчують назви сіл, містечок і міст та прізвища їх жителів. Як приклад подам, що під самими Седльцями лежить село Сток Ляцький (польський), а кілька кілометрів далі на захід село Сток Руський (український). Як доказ, що далеко на заході Південного Підляшшя проживало колись руське (українське) населення подаю за Холмським греко-уніатським Місяцесловом (календарем) на 1868 рік, який видала греко-католицька єпархія в Холмі, що в повіті Соколів Підляський діяло уніатське благочиння (деканат), яке нараховувало 10 парафій. Найдальше на захід висунутою парафією був Городок (на карті Ґрудек), а ще далі Серочин, понад 20 км на захід від Соколова. Якщо йдеться про Північне Підляшшя, то на території між Бугом і Нарвою проживає нині за приблизними даними близько 100 тисяч україномовного православного населення, яке також охоплює повільна асиміляція з польською нацією.