Кінець епохи бронзи – початок раннього залізного віку – це перші роки 1 тисячоліття до н. е. В ті часи на острові жили племена кіммерійців. Вони першими із стародавніх людей, що мешкали тут попали на сторінки письмових робіт Гомера. Існує чимало підстав вважати не тільки Хортицю, але й прилеглі до неї місця зручними для поселення кіммерійців. У вересні 1937 року в селі Кічкас поруч із Хортицею було досліджено 20 могил. В деяких з них покійники лежали з зібганими кістяками. Ці кістяки дослідники вважають кіммерійськими ( 7 ст. до н. е. ). У 6-7 століттях до нашої ери кіммерійців з Хортиці витіснили войовничі скіфи. Про цей народ багато чого розповів Геродот, який бував у Скіфії. Скіфи перемагали багато чисельні армії, наприклад, у 514 році вони одержали перемогу над семисоттисячним військом перського царя Дарія Гіпостаса. Предмети, знайдені на Хортиці , що свідчать про перебування там скіфів: наконечник стріли із бронзи, пращовий камінь, фрагмент панцира, грузило, прясло, кераміка, стекла з граніту 4-2 ст. до н. е.

На Хортиці, по берегах Дніпра, зокрема проти скелі Крісло Катерини, існували спеціальні майданчики, де скіфи більш як дві тисячі років тому зустрічалися зі старогрецькими купцями. З кінця 5 століття до нашої ери і до кінця 3 ст. до н. е. на схилі балки Совутиної існувало скіфське городище з валами 3,5 метра заввишки, яке було відкрите у 1993 році. Зараз на Хортиці залишилося три скіфські могили.

Сармати змусили залишити скіфів хортицькі землі на рубежі 3-2 ст. до н. е. Вони прийшли з низин Дону. Сармати – останні представники на Хортиці за часів до нової ери. На Хортиці було знайдено такі їх речі ( датовані другою половиною 3 століття до нашої ери – 3 століття нової ери) : фрагмент меча (залізо), фібула (бронза), пластина (паста).Кожний народ залишив після себе на Хортиці щось своє, лише йому притаманне.У 1581 році  польський король Стефан Баторій направив свою армію до Пскова. Але московіти дали відсіч полякам. Баторій вирішує просити допомоги у запорожців і відправляє до них Самійла Зборовського. Навесні 1583 року він потрапив на Хортицю, де й заночував. Вранці Самійло та його люди почали збиратись на запорізьку Січ. Тоді Зборовський побачив навколо себе загони кінних татар, які ніби зненацька випірнули з безлюдного степу, прямо супроти Хортиці. Ординські роз’їзди, які у 1583 році часто можна було спостерігати біля острова сприяли тому, що лівий берег Дніпра до самої хортиці називали татарським. Опинившись на Січі серед козаків, Зборовський виклав перед ними мету свого приїзду – за гроші короля навернути козаків проти Московії. Січовики відхилили пропозицію Самійла.

   З початку 17 століття був широко відомий Чумацький шлях – відросток древнього Муравського. Згодом шлях ще називали Великим або Битим. Він тягнувся з центру Московської держави, йшов через запорізькі землі ( перетинаючи річку Мокру Московку ) і лівим берегом Дніпра вів на південь. Цим шляхом чумаки возили з Криму сіль, з Дону рибу та інше. Чумацький шлях пролягав від сучасного Дніпрогесу через Кічкасський перевіз, йшов територією нинішніх алюмінієвого, феросплавного заводів, комбінату «Запоріжсталь» і там, де тепер будинок культури імені Горького, різко повертав на південь. Сучасна автострада Москва – Сімферопіль пролягала в основному по колії старого Чумацького шляху. Неподалік гирла річки Кінської біля села Григорівки Запорізького району Чумацький шлях переходив через Дніпро і правим берегом вів на Перекоп. Шлях пролягав центральною вулицею сучасного села Новогупалівки Вільнянського району. У селі Кам’янському Василівського району досі збереглися його сліди. Проходячи через Олександрівськ, він сприяв збільшенню населення цього краю і розвиткові торгівлі. Сюди йшли обози з Росії, а звідси прямували у чорноморські міста та в Молдову. Починаючи з 1781 року в Олександрівську кожен рік відбувалось по чотири багатоденних ярмарки. На них діставали різноманітні товари з Причорномор’я, Криму, Приазов’я, Правобережної, Лівобережної та Слобідської України, навіть з Москви.

  Землями Запоріжжя проходив також Чорний шлях. Починався він з Очакова і вів до Варшави. Ним ясирники гнали захоплених у неволю людей. Тисячі селян не тільки з України, а й з Польщі і Литви під посвист нагаїв тяглися в чужу сторону. З півдня ним нерідко котилося чорне горе ( чума ), що спустошувало цілі слободи та села. Цей шлях інколи називали шпаковим. Назва пішла від імені сміливого чумацького отамана Шпака, котрий тільки йому відомими стежками міг проводити людей, уникаючи небезпеки.

Реклама