Зареєстрованих на сайті: Всього: 379 Нових за місяць: 0 Нових за тиждень: 0 Нових вчора: 0 Нових сьогодні: 0 З них Адміністраторів: 2 Модераторів: 1 Провірених: 6 Користувачів: 362 З них Хлопців: 153 Дівчат: 226
Січ - ото в запорожців кріпость. Коло неї були окопи, вали, а всередині дзвіниця була така, що в неї й гармати ставлялися... А жили вони скрізь по степах кущами, в землянках, або по-їхньому, бурдюгах: так чоловік по п'ятнадцять, двадцять, а то й менш.
Лише сніг зійде, а на луках, на горбах, понад стежками з'являються маленькі білі квіточки. Люди називають їх материнськими сльозами і склали таку легенду.
Один богатир та поїхав у дорогу. Виїхав у дикий степ, дивиться - лежить над дорогою голова, така розкішна та красива: видно, якийсь вояка поліг у бою з другим.
Спустившись з Кедроватого на північний схід, можна побачити дві скелі. В отих скелях близько триста років тому народився славний гуцульський опришок Довбуш.
Там, де нині село Фанчиково (Виноградівському район, Закарпатської область), колись була заросла терном та глодом низина. Це був справжній рай для лисок та зайців. Раз або двічі на рік сюди на лови приїжджали компанії великих панів, а іншим часом звірина жила собі вільно.
Якось угорський барон Янош Нодь довідався, що ніхто з мадярів ще не побував на найвищій, тоді ще безіменній горі в Карпатах. Він і надумав собі першим вийти на вершину і назвати її своїм ім'ям. Взяв із собою двадцятеро дужих слуг на конях, кожен зі слуг взяв ще коня, навантаженого харчами та спорядженням, — і рушили в дорогу.
Над Раховом височить гора Плечі. Одні кажуть, що її тому так називають, що на вершину треба все на власних плечах виносити, бо гора така крута, що кінь туди не вийде. А другі кажуть, що така назва через те, що гора подібна на людські плечі.
Використання матеріалів сайту дозволено тільки за наявності активного гіперпосилання на джерело.
Всі права на тексти, зображення і відео належать їх авторам.